У Кодексі законів про працю (ч. 3 ст. 184) звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається. Але це не стосується випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
У період дії воєнного стану (ч. 1 ст. 5 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Тому звільнення працівника, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з ініціативи роботодавця під час дії воєнного стану, є порушенням законодавства про працю. Якщо звільнення все ж таки відбулося,то для вирішення трудового спору працівниця має право звернутися до суду.