Сучасні виклики, з якими стикається Україна, вимагають не лише оперативних заходів у сфері оборони, а й довгострокових стратегічних рішень щодо структури державного боргу. Фінансова безпека стає одним з основних чинників стійкості країни, особливо під час повномасштабної війни. У цьому контексті досвід країн Європейського Союзу може слугувати своєрідним «дорожнім знаком» у формуванні дієвої боргової архітектури, яка одночасно сприятиме економічному зростанню та гарантуватиме довгострокову стабільність державних фінансів.
- Значення боргової архітектури в контексті безпеки
Надмірний державний борг або нестабільна структура його погашення можуть стати причиною фінансових криз. Історичний досвід показує, що кризові явища в економіці часто мають «ефект доміно» й поширюються на інші сектори, включно з оборонним і соціальним. У випадку України, яка веде війну, фінансова вразливість може підірвати здатність утримувати ефективну оборону та забезпечувати базові потреби населення.
Саме тому «боргова архітектура» — тобто механізми, інститути й правові норми, які регулюють процес запозичень та управління державним боргом, — набуває стратегічного характеру. У країнах ЄС сформувалися низка підходів, що довели свою ефективність у попередніх кризах і можуть бути корисними для України.
- Європейський контекст: від Маастрихтських критеріїв до механізмів стабілізації
2.1. Маастрихтські критерії та Пакт стабільності й зростання
Одним із фундаментальних документів для країн Європейського Союзу є Маастрихтський договір (1992), який встановлює так звані «Маастрихтські критерії». Згідно з ними, рівень державного боргу країни-члена має не перевищувати 60% від її ВВП, а річний дефіцит бюджету — 3%. Хоча ці норми не завжди дотримувалися і в кризові періоди зазнавали послаблення, сам факт наявності таких орієнтирів дисциплінує фіскальну політику.
Пакт стабільності та зростання (ПСЗ) доповнює Маастрихтські критерії, встановлюючи рамки для економічної й бюджетної політики країн-членів ЄС. Порушення лімітів може призвести до штрафних санкцій з боку ЄС або до необхідності запровадження додаткових заходів жорсткої економії. Для України, яка прагне європейської інтеграції, цей досвід може бути цінним у сенсі формування чітких меж для бюджетних показників та інструментів їхнього контролю.
2.2. Європейський стабілізаційний механізм (ESM)
Після світової фінансової кризи 2008 року й особливо в період «боргової кризи» (2010–2013) у Єврозоні було створено Європейський стабілізаційний механізм (ESM). Він надає фінансову допомогу країнам-членам, які опинилися у скрутному становищі, зокрема пропонує позики на вигідніших умовах, а також купівлю облігацій проблемних країн на вторинному ринку.
Створення подібних стабілізаційних фондів дозволяє мінімізувати системні ризики й гарантувати, що короткострокові негаразди не переростуть у масштабну кризу. Для України це приклад того, як можна організувати механізм колективного страхування боргових ризиків у рамках міжнародних фінансових інституцій та об’єднань.
2.3. Мультинаціональні та національні рішення
У ЄС поєднуються як наднаціональні рішення (директиви, регламенти, фінансові інструменти), так і індивідуальні стратегії країн-членів. Німеччина, наприклад, довго дотримувалася політики «чорного нуля» (балансування бюджету), тоді як Італія або Греція традиційно мають вищі рівні державного боргу та періодично зазнають тиску кредиторів. Успіх чи невдача певної моделі залежить від макроекономічних умов, структури економіки й політичної волі впроваджувати реформи.
- Ключові елементи дієвої боргової архітектури
3.1. Прозорість та інституційна спроможність
Першорядною умовою ефективного управління боргом у ЄС є висока прозорість державних фінансів. Регулярне оприлюднення даних про обсяги й структуру боргу, рейтинги кредитоспроможності, незалежні аудити — усе це знижує ризики несподіваних «провалів». Окрім того, країни з розвиненою демократичною культурою мають потужні незалежні органи контролю: рахункові палати, фіскальні ради тощо, які здійснюють моніторинг дотримання бюджетних правил.
Україні доцільно продовжувати курс на посилення незалежності наглядових структур (зокрема Рахункової палати й фіскальних інституцій) та забезпечувати максимальну відкритість у звітуванні про видатки, особливо військові. Це не лише сприятиме довірі з боку міжнародних кредиторів і донорів, а й стане запорукою внутрішньої легітимності.
3.2. Диверсифікація боргових інструментів
Країни ЄС прагнуть уникати надмірної залежності від певних типів цінних паперів чи ринків. Це передбачає розміщення як короткострокових, так і довгострокових облігацій, пошук міжнародних та внутрішніх джерел, використання фіксованих та плаваючих ставок тощо. Така диверсифікація зменшує ризики дефолту за умови несприятливої ринкової кон’юнктури.
Україна вже робить кроки в цьому напрямі: впровадження воєнних облігацій для населення, запозичення у міжнародних фінансових організацій, співпраця з іноземними урядами. Надалі варто розширювати цей «меню» фінансових інструментів, уникаючи надмірної емісії гривні та спираючись на довгострокове планування.
3.3. Гнучка система управління ризиками
Системи раннього попередження та сценарного аналізу дозволяють вчасно реагувати на коливання глобальних ринків і зміни в геополітичному середовищі. У ЄС розвинута практика стрес-тестів для банківського сектору, регулярного перегляду фіскальних планів та запровадження автоматичних стабілізаторів (податкових чи соціальних).
Для України актуальними є як зовнішні, так і внутрішні ризики: масштабні руйнування інфраструктури через воєнні дії, обмеження експорту, нестача валютних надходжень, можливі епізодичні коливання довіри інвесторів. Розробка комплексної системи управління ризиками, що включає моніторинг воєнно-політичної ситуації, стане базовою частиною боргової архітектури в найближчі роки.
- Військова складова та післявоєнне відновлення
Особливий контекст для України — це повномасштабна війна. Високі витрати на оборону та гуманітарну допомогу суттєво збільшують бюджетний дефіцит, підвищують потребу у фінансуванні, а отже, і ризики боргового навантаження. Одночасно допомога від міжнародних донорів (ЄС, США, G7, МВФ тощо) може компенсувати частину цих витрат.
Після закінчення активної фази бойових дій Україна матиме нагальну потребу у масштабній реконструкції зруйнованої інфраструктури. Саме тут досвід ЄС щодо створення стабілізаційних та інвестиційних фондів (на кшталт Плану Маршалла в історичній ретроспективі або Фонду відновлення й стійкості після COVID-19) може допомогти створити організаційну й фінансову основу для відбудови. За умови правильного управління та жорсткого контролю за цільовим використанням коштів можна поєднати високий рівень зовнішніх залучень із довготривалими програмами економічного зростання.
- Рекомендації та висновки
- Запровадження чітких фіскальних правил. Україна може орієнтуватися на «дефіцитні» та «боргові» обмеження, подібні до Маастрихтських критеріїв, хоча й адаптовані до воєнних умов. Чітко прописані ліміти дають змогу уряду уникати популізму та зберігати довіру інвесторів.
- Посилення інституційного нагляду. Необхідні посилені повноваження фіскальних рад і Рахункової палати, а також удосконалення антикорупційних механізмів. Особливо важливо запобігти нецільовому використанню коштів, які надходять на військові та відбудовчі потреби.
- Диверсифікація каналів запозичень. В умовах воєнного стану варто розвивати інструменти внутрішнього ринку (воєнні облігації для населення й бізнесу), паралельно активізуючи міжнародні кредитні лінії й грантові програми.
- Довгострокове бачення післявоєнного відновлення. Кошти, які залучаються зараз, мають бути інвестовані таким чином, щоб створювати додану вартість і посилювати економічну стійкість України в майбутньому (у пріоритеті — інфраструктура, енергетика, технології, людський капітал).
- Інтеграція в європейський фінансовий простір. Прискорення реформ, пов’язаних з адаптацією до стандартів ЄС, відчиняє двері до більш широкого спектра фінансових ресурсів та гарантій. Відповідність принципам Пакту стабільності та зростання зробить Україну передбачуванішим позичальником.
У цілому, формування дієвої боргової архітектури в Україні неможливе без урахування воєнних реалій і перспектив післявоєнної відбудови. Європейський досвід демонструє, що регулярне вдосконалення правової бази, незалежний інституційний нагляд, прозорість і диверсифікація джерел фінансування — запорука макроекономічної стабільності навіть у періоди глобальних потрясінь. Для України це означає, що поєднання системного підходу, чітких правил і міжнародної кооперації допоможе водночас зміцнити оборону та забезпечити фундамент для стійкого економічного зростання.
Попри всі виклики війни, саме зараз відкривається можливість закласти підвалини оновленої фінансової системи, яка буде більш гнучкою, прозорою і спроможною адаптуватися до майбутніх викликів. Створення ефективної боргової архітектури — один із наріжних каменів цієї стратегії, а досвід ЄС може стати цінним джерелом ідей і готових рішень, які слід творчо застосувати з урахуванням українських реалій.
Публікацію підготовано доктором філософії, асистентом кафедри бухгалтерського обліку та оподаткування Філатовою Ганною. Інформація є частиною проекту ««EU experience in public debt management: conclusions for Ukraine in the war and post-war period» (101127602-EUEPDM-ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH), який реалізується за підтримки програми Жан Моне ЕРАЗМУС+.
Фінансується Європейським Союзом. Проте висловлені погляди та думки належать лише авторам і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Європейського виконавчого агентства з освіти та культури (EACEA). Ні Європейський Союз, ні EACEA не можуть нести відповідальність за них.