Від боргової кризи до економічного зростання: роль державного боргу у трансформації України

Від боргової кризи до економічного зростання: роль державного боргу у трансформації України

У період повномасштабного військового конфлікту на території України фінансові виклики стають безпрецедентно складними. Потреба у великих витратах на оборону, підтримку економічної стабільності та соціального захисту населення породжує логічне запитання: як оптимізувати політику запозичень, аби державний борг не перетворився на тривалу кризу, а натомість став рушієм відновлення й зростання? Ця стаття пропонує поглянути на проблему крізь призму сучасних економічних концепцій і європейського досвіду, а також оцінити практичні кроки, що можуть вивести Україну на trajectory стабільного розвитку попри військові виклики.

1. Визначення й специфіка державного боргу

1.1. Сутність і структура

Поняття «державний борг» охоплює сукупність зобов’язань, узятих державою перед внутрішніми та зовнішніми кредиторами. Структуру боргу зазвичай поділяють на внутрішній (облігації, розміщені на національному ринку) та зовнішній (кошти, залучені від іноземних урядів, міжнародних фінансових організацій, приватних інвесторів тощо). Стабільність державних фінансів значною мірою залежить від того, як збалансований портфель цих зобов’язань і наскільки ефективно уряд може їх обслуговувати.

1.2. Фіскальні ризики та макроекономічна рівновага

Зростання державного боргу, особливо коли це не супроводжується належним економічним зростанням, може провокувати фіскальні ризики. Висока вартість обслуговування боргу, дефіцит бюджету та залежність від зовнішніх запозичень створюють умови для фінансової нестабільності. У крайніх випадках це загрожує борговою кризою, коли держава не здатна виконувати свої платіжні зобов’язання, що має руйнівні соціально-економічні наслідки.

2. Державний борг і війна: посилення викликів

2.1. Витрати на оборону та соціальну підтримку

Повномасштабна війна в Україні потребує великих ресурсів, спрямованих на оборону, військову логістику та підтримку військовослужбовців. Одночасно держава витрачає значні кошти на соціальні виплати, захист внутрішньо переміщених осіб та відновлення критичної інфраструктури. Без залучення боргового фінансування та міжнародної допомоги покрити всі потреби в умовах воєнної економіки практично неможливо.

2.2. Зовнішні шоки та обмежені можливості ринків

Воєнні дії також впливають на структуру експорту, внутрішнього споживання й загальну макроекономічну стабільність. Зниження експортних надходжень, складнощі з логістикою та блокування морських шляхів призводять до зменшення валютних надходжень, що посилює залежність від позик. Інвестори можуть бути обережнішими щодо розміщення коштів у країні, яка веде активні бойові дії. У підсумку зовнішні шоки додатково ускладнюють доступ до дешевих кредитних ресурсів.

3. Потенціал державного боргу як інвестиції: сучасні концепції

3.1. Кейнсіанський підхід: драйвер економічного відновлення

Класичні кейнсіанські моделі розглядають державні запозичення як спосіб стимулювання економічної активності в періоди спаду чи кризи. Якщо боргові ресурси спрямовувати на інфраструктурні проєкти, оборону, науку та освіту, то такі інвестиції створюють довгостроковий мультиплікативний ефект. Нові робочі місця, розвиток промислових кластерів і зростання експорту покращують базу оподаткування й дають змогу надалі обслуговувати борг без надмірних навантажень.

3.2. «Добрі» та «погані» борги

Важливо розрізняти «продуктивні» позики від тих, які йдуть виключно на поточне споживання. Наприклад, якщо держава бере в борг для фінансування інфраструктурного проєкту (модернізація доріг, залізниці, портів тощо), то цей борг має потенціал у подальшому генерувати доходи й стимулювати економічну динаміку. Натомість якщо позики спрямовані лише на покриття дефіциту без перспективи економічної віддачі, ризики боргової ями стають реальністю.

3.3. Європейський контекст: від післявоєнної відбудови до сучасних антикризових заходів

Після Другої світової війни багато європейських країн скористалися зовнішніми кредитами для швидкого відновлення промисловості й інфраструктури. План Маршалла продемонстрував, наскільки ефективним може бути борг, якщо його використовувати в чітко визначених напрямках. У більш пізні періоди — під час фінансової кризи 2008 року і «боргової кризи» у Єврозоні — ЄС розробив комплекс стабілізаційних заходів (Європейський стабілізаційний механізм, реструктуризація тощо), які допомогли уникнути катастрофічних сценаріїв.

4. Як Україні перетворити боргову кризу на економічне зростання?

4.1. Прозора стратегія використання позик

Щоб державний борг став каталізатором зростання, потрібна детально розроблена стратегія, що вказує, у які сектори економіки будуть спрямовані запозичені кошти. Серед пріоритетів мають бути:

• Інфраструктурні проєкти (дороги, залізниця, порти, логістичні центри).
• Оборонно-промисловий комплекс, здатний досягати високої доданої вартості й експорту.
• Паливно-енергетичний сектор, включно з відновлюваною енергетикою.
• Інновації, освіта, IT — формування людського капіталу й розвиток високотехнологічних галузей.

Без чіткої, публічно доступної програми інвестори та міжнародні донори можуть не довіряти здатності України ефективно використовувати ресурси.

4.2. Інституційна реформа та антикорупційні механізми

Досвід країн ЄС переконує, що лише за умови прозорої системи держуправління, сильних контролюючих органів та незалежної судової влади боргова політика може бути успішною. Корупція та розкрадання державних коштів підривають довіру кредиторів і збільшують вартість запозичень. Тому для України критично важливо посилити інститути контролю (Рахункова палата, фіскальна служба), забезпечити відкритість бюджетних видатків і прозорість державних закупівель.

4.3. Диверсифікація джерел фінансування

Одна з причин боргових криз — надмірна концентрація запозичень в одному сегменті (наприклад, короткострокові зовнішні облігації). Тому необхідно розподіляти ризики: частина позик має бути довгостроковою, частина — короткостроковою, залученою як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Військові облігації для населення (що вже активно практикується в Україні) можуть стати дієвим механізмом внутрішнього фінансування за рахунок заощаджень громадян і бізнесу. Залучення кредитів від МВФ, Світового банку, ЄБРР чи інших глобальних інституцій також сприяє диверсифікації боргового портфеля.

5. Практичні кроки для післявоєнної відбудови

5.1. План Маршалла для України?

Масштаби руйнувань, завданих війною, потребуватимуть значних ресурсів для відновлення інфраструктури, житлового фонду та промислових потужностей. У такій ситуації Україна може стати бенефіціаром координаційного «плану відбудови», який за моделлю історичного Плану Маршалла залучатиме фінансування від урядів країн-партнерів та міжнародних організацій. Державний борг, доповнений грантовою підтримкою, може утворити комплексне джерело інвестицій для післявоєнного «економічного дива».

5.2. Роль приватного сектору

Державний борг не повинен бути єдиним джерелом фінансування відбудови. Навпаки, грамотна боргова політика здатна стимулювати приватний сектор до інвестицій у країну, якщо буде забезпечено прозоре регуляторне середовище й мінімізацію корупційних ризиків. Механізми державно-приватного партнерства (PPP) у сферах інфраструктури, енергетики та освіти можуть перетворити гроші, залучені державою, на каталізатор для масштабніших приватних інвестицій.

5.3. Цільове спрямування: проєкти з доданою вартістю

Інвестиції, підкріплені державною гарантією, мають іти передусім у сектори, що можуть швидко генерувати робочі місця й експортну виручку або закладати фундамент для сталого розвитку (наука, високі технології). Успішна трансформація оборонно-промислового комплексу, зокрема, дозволить розвивати нові технології і з часом посилить експортоорієнтований потенціал економіки.

6. Висновки та рекомендації

1. Баланс між воєнними видатками та інвестиціями у відновлення. Попри нагальну потребу у фінансуванні оборонного сектора, вкрай важливо не нехтувати довгостроковими інвестиційними пріоритетами.
2. Стратегічне планування та прозорість. Відсутність зрозумілих планів розвитку й контролю за використанням коштів може перетворити борг з інвестиції на тягар. Натомість прозорі механізми та сильні інституції знижують вартість запозичень і підвищують довіру до держави.
3. Антикорупційна політика як невід’ємна частина боргового менеджменту. Ефективні розслідування корупційних схем, прозорі тендери й судова реформа — основа, без якої вартість боргу зростатиме, а доступ до міжнародного фінансування ускладнюватиметься.
4. Диверсифікація боргових інструментів. Поєднання коротко- та довгострокових позик, різноманітних типів облігацій і кредиторів зменшує уразливість державних фінансів до глобальних шоків.
5. Синергія з міжнародними партнерами. Участь у програмах МВФ, Світового банку чи інших організацій не лише надає доступ до дешевших ресурсів, а й покращує інвестиційний імідж країни.

Загалом, сучасна економічна наука і європейський досвід доводять, що державний борг не обов’язково є синонімом кризи, якщо його грамотно використовувати і вкладати в проєкти з високим соціально-економічним ефектом. Для України, яка перебуває в епіцентрі війни, запозичення стали важливою умовою виживання. Утім, з належною стратегією та інституційною підтримкою ці позики здатні стати ключем до швидкої післявоєнної відбудови та переходу від кризи до впевненого економічного зростання. Очевидно, що на цьому шляху чекають виклики — від стабілізації фінансової системи до протидії корупції й ефективного планування інвестицій — проте успішне вирішення саме цих завдань визначить, чи зможе Україна розпочати новий розділ історії, де борг стає рушієм, а не тягарем.

Публікацію підготовано к.е.н., доцентом кафедри бухгалтерського обліку та оподаткування Кравченко Оленою. Інформація є частиною проекту ««EU experience in public debt management: conclusions for Ukraine in the war and post-war period» (101127602-EUEPDM-ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH), який реалізується за підтримки програми Жан Моне ЕРАЗМУС+.

Фінансується Європейським Союзом. Проте висловлені погляди та думки належать лише авторам і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Європейського виконавчого агентства з освіти та культури (EACEA). Ні Європейський Союз, ні EACEA не можуть нести відповідальність за них.