Сучасна економічна думка все частіше розглядає державний борг не лише як обтяження для бюджету, але й як інвестиційний інструмент для стимулювання економічного зростання. Особливо актуальними такі підходи стали у контексті кризи, викликаної повномасштабною війною в Україні, коли нагальною є потреба у швидкій відбудові, модернізації інфраструктури та відновленні господарства. Водночас приклади європейських країн демонструють, що відповідальний підхід до державного запозичення дає змогу забезпечити економічне зростання й конкурентоздатність у довгостроковій перспективі.
- Концепція державного боргу як інвестиції
Державний борг традиційно сприймався у фіскальному аналізі як форма залучення ресурсів на покриття бюджетного дефіциту. Однак розуміння боргу лише як «тягаря» має суттєві обмеження. Зокрема, якщо залучені кошти спрямовуються на проєкти з високою віддачею – такі, як розвиток інфраструктури, освіти, медицини, інновацій, – то в довгостроковій перспективі виникає мультиплікативний ефект: економіка починає генерувати додаткові доходи, зростають податкові надходження, що дає змогу розрахуватися з боргом без надмірних навантажень на майбутні покоління.
В історії багатьох країн існують приклади, коли державні запозичення ставали рушієм потужних економічних проривів. Після Другої світової війни інтенсивна державна підтримка у різних країнах Європи та план Маршалла в США слугували вагомим поштовхом для відбудови та модернізації господарств. Ключовою умовою успішного перетворення боргу на інвестицію є ефективність використання ресурсів, прозорі механізми управління фінансами та продумана стратегія розвитку.
- Європейський досвід: уроки подолання криз та структурних викликів
2.1. План Маршалла та повоєнна відбудова Західної Європи
Історичним прикладом ефективного поєднання боргового фінансування й інвестиційних проєктів є відбудова Західної Європи після 1945 року. План Маршалла передбачав не лише надання ресурсів, а й впровадження механізмів контролю за їх використанням. Кошти спрямовувалися на модернізацію промисловості, інфраструктури й соціальної сфери, що заклало фундамент для тривалого економічного зростання й добробуту.
Урок для України полягає в тому, що навіть при колосальних руйнуваннях можна вийти на новий рівень розвитку, якщо боргові ресурси мають чітке цільове призначення і підкріплені системою ефективного державного управління. Навіть найбільші суми допомоги чи кредитів не забезпечать бажаного результату без інституційних реформ і прозорих методів реалізації проєктів.
2.2. Політика структурних фондів ЄС
Важливим інструментом для розвитку країн Євросоюзу є так звані структурні фонди, які формуються частково за рахунок спільного бюджету (тобто коштів, зібраних з держав-членів) і можуть розглядатися як колективне «боргове навантаження» ЄС. Вони спрямовані на вирівнювання економічного розвитку між різними регіонами та країнами Союзу, фінансування інфраструктурних, соціальних та інноваційних проєктів.
Хоча Україна не є членом ЄС, досвід функціонування структурних фондів дає важливий приклад того, як запозичені чи залучені кошти можуть управлятися під суворим наглядом, з конкретно прописаними умовами та орієнтирами ефективності. Критично важливі механізми, що забезпечують прозорість процесу, оцінку впливу проєктів на розвиток регіонів, а також акумулювання наукової і технічної експертизи для впровадження інновацій.
2.3. Роль Європейського інвестиційного банку (ЄІБ)
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) є прикладом того, як об’єднана Європа використовує боргові механізми для реалізації масштабних і тривалих за терміном проєктів. Він має на меті підтримати економічне й соціальне зростання через надання довгострокового фінансування під прийнятні відсотки. Кредити, які надає ЄІБ, зазвичай мають чітке цільове призначення: інфраструктура, охорона довкілля, енергетика, цифрова трансформація тощо.
Для України співпраця з ЄІБ та іншими міжнародними фінансовими інституціями не лише відкриває доступ до необхідних ресурсів, але й передбачає дотримання прозорих і ефективних процедур впровадження інвестиційних ініціатив. Таким чином, борг стає не просто статтею витрат у бюджеті, а інструментом для досягнення конкретних стратегічних цілей у сфері розвитку.
- Виклики та можливості для України в умовах війни
Станом на сьогодні Україна переживає, мабуть, найважче випробування з часів Другої світової війни: масштабний збройний конфлікт, що триває, супроводжується руйнуванням інфраструктури, втратою економічного потенціалу, зростанням соціальної напруги. Суттєво збільшується потреба у зовнішніх запозиченнях для покриття нагальних соціально-економічних витрат та оборонних потреб.
У такій ситуації постає дилема: як не допустити перетворення цього боргу у непомірний тягар для майбутніх поколінь? Рішення криється в тому, щоб формувати боргову стратегію не як тимчасовий захід для виживання, а як комплекс заходів, спрямованих на модернізацію країни й економічну трансформацію. Головне – бути свідомими того, що розмір боргу та його ефективність залежать від:
- Фіскальної дисципліни. Навіть у складних умовах війни уряд повинен оптимізувати видатки, уникати неконтрольованого зростання бюджетного дефіциту й забезпечувати прозорість фінансової звітності.
- Цільового використання коштів. Запозичення мають спрямовуватися передусім на інфраструктурні й інноваційні проєкти, здатні принести довгострокові дивіденди, зокрема на відбудову зруйнованих міст, логістичної інфраструктури, формування сприятливого середовища для малого і середнього бізнесу.
- Міжнародної підтримки та співпраці. В умовах зовнішньої агресії Україна має унікальну можливість залучати допомогу від провідних держав та міжнародних фінансових організацій. Важливо підтримувати відкритий діалог та викликати довіру серед партнерів за рахунок реалізації реформ, пов’язаних з верховенством права та боротьбою з корупцією.
- Науково обґрунтовані стратегії ефективного боргу
Наукові дослідження в галузі державних фінансів та економічної політики пропонують низку концепцій, що дозволяють краще зрозуміти зв’язок між обсягом державного боргу та економічним розвитком. Однією з них є концепція «золотої правила» боргової політики. Вона твердить, що уряд може виправдано запозичати, якщо ці кошти спрямовуються на капітальні інвестиції, а не на покриття поточних витрат. З цього випливає, що:
- держава може фінансувати запозиченням великі проєкти, які матимуть тривалий позитивний вплив на економіку (розбудова залізничної чи дорожньої мережі, модернізація енергетики, впровадження «зелених» технологій);
- у випадку, коли кошти йдуть лише на проїдання або на неефективну бюрократію, зобов’язання врешті-решт перетворяться на боргову пастку.
Інша важлива теза – оптимальна структура боргу має враховувати не лише розмір зобов’язань, а й їхній строк погашення, відсоткову ставку, валютну структуру. Надмірна доларизація або євроінтеграційні виклики можуть призвести до нестабільності, якщо значна частина боргу номінована в іноземній валюті і не забезпечена надійними резервами. Тож Україні слід не лише залучати кошти, а й активно управляти ризиками через впровадження продуманих механізмів хеджування, розширення бази інвесторів і розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів.
- Державний борг і суспільний договір: роль прозорості та підзвітності
У контексті післявоєнної відбудови особливо актуальним стає питання громадського контролю за державним боргом. У багатьох європейських країнах вдалося досягти компромісу між урядовими інтересами та очікуваннями суспільства, уклавши своєрідний «суспільний договір» щодо боргу. Його суть полягає у тому, що громадяни, бізнес, громадські організації та органи влади розуміють: частина податків у майбутньому піде на обслуговування боргу, проте це виправдано, якщо теперішнє використання коштів призведе до кращої якості життя, створення робочих місць та посилення обороноздатності країни.
Для цього потрібні:
- Прозорі механізми формування державного бюджету. Регулярне оприлюднення інформації про обсяги залучених кредитів, їх відсоткові ставки, цільові напрямки використання.
- Підзвітність. Створення незалежних органів (рахункових палат або спеціалізованих аудиторських комітетів), які б перевіряли ефективність використання запозичених ресурсів.
- Громадське обговорення й експертиза. Залучення незалежних експертів, економістів, представників громадських організацій до оцінки стратегій боргової політики.
Особливо важливою є комунікація уряду з громадянами. У воєнний період захист країни стає пріоритетом, а фінансове навантаження на населення й бізнес зростає. Проте адекватне пояснення того, як борг сприятиме відбудові, підсилить довіру до державних інституцій і підтримає загальний настрій на відновлення та реформування.
- Перспективи та рекомендації
З огляду на складні умови, у яких перебуває Україна, доцільно виокремити кілька ключових рекомендацій для формування ефективної боргової стратегії:
- План відновлення, інтегрований у європейські практики
Розробити всеосяжну програму відбудови, що включає конкретні проєкти у сфері інфраструктури, оборони, соціальної політики та інновацій. Застосовувати відповідні стандарти прозорості та підзвітності, узгоджені з нормами ЄС, щоб полегшити доступ до міжнародного фінансування. - Стратегічне партнерство з міжнародними фінансовими інституціями
Посилити співпрацю з Європейським інвестиційним банком, ЄБРР, Світовим банком та МВФ. Використання їх експертизи та фінансових ресурсів допоможе не лише отримати необхідні кошти, а й впровадити передові практики управління проєктами і реформами. - Диверсифікація джерел запозичення і розбудова внутрішнього ринку
Залучення коштів із різних джерел (двосторонні державні кредити, єврооблігації, внутрішні державні облігації) сприятиме зменшенню ризиків і відсоткових ставок. Розвиток внутрішнього ринку боргових інструментів дозволить українському бізнесу та громадянам частково фінансувати відбудову держави. - Цільове фінансування проєктів з високою доданою вартістю
Віддавати пріоритети тим галузям, де Україна має конкурентні переваги або може швидко їх набути: сільське господарство з глибокою переробкою, IT-сектор, «зелена» енергетика, логістика та транспортування товарів. Саме ці сфери здатні забезпечити приріст ВВП і створити нові робочі місця. - Посилення інституційної спроможності
Без реформ у системі правосуддя, боротьби з корупцією, покращення податкового адміністрування будь-які боргові зобов’язання можуть стати ризикованими. Інституційна спроможність – запорука того, що позичені кошти не будуть розкрадені чи витрачені нецільовим чином.
Таким чином, в умовах, коли Україна веде виснажливу війну та зазнає масштабних економічних втрат, державний борг стає не лише неминучим інструментом підтримки фінансової стабільності, а й потенційно ефективною інвестицією у майбутнє. Європейський досвід свідчить, що боргові зобов’язання можуть стимулювати структурні реформи, розвиток інфраструктури та модернізацію економіки, за умови дотримання принципів прозорості, підзвітності та цільового використання ресурсів.
Публікацію підготовано к.е.н., старшим викладачем кафедри бухгалтерського обліку та оподаткування Овчаровою Наталією. Інформація є частиною проекту ««EU experience in public debt management: conclusions for Ukraine in the war and post-war period» (101127602-EUEPDM-ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH), який реалізується за підтримки програми Жан Моне ЕРАЗМУС+.
Фінансується Європейським Союзом. Проте висловлені погляди та думки належать лише авторам і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Європейського виконавчого агентства з освіти та культури (EACEA). Ні Європейський Союз, ні EACEA не можуть нести відповідальність за них.