Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі настання у застрахованої особи, яка перебуває у простої та згідно із наказом роботодавця про запровадження простою зобов’язана бути присутньою на робочому місці (або іншому місці, визначеному роботодавцем) з відповідним режимом роботи, одного зі страхових випадків, визначених ст. 22 Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності надається на загальних підставах, зокрема відповідно до норм ст. 22 та 24 Закону, за дні непрацездатності, за які працівник втрачає оплату.
Водночас якщо відповідний страховий випадок настав у застрахованої особи, яка згідно з наказом роботодавця про запровадження простою не зобов’язана перебувати на робочому місці і не втрачає оплату за час простою, підстав для здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, на думку Держпраці, немає.