Сучасні геополітичні реалії спонукають переосмислити взаємозв’язок між безпекою та економікою. Для України, яка перебуває у стані повномасштабної війни, питання фінансової стійкості та надійної системи національної безпеки стають особливо актуальними. У контексті післявоєнної відбудови синергія безпекової політики та боргової стратегії може стати ключовим фактором стійкого економічного зростання. У цій статті ми розглянемо, як європейські країни поєднували заходи у сфері оборони та управління державним боргом і які уроки може взяти Україна з цього досвіду.
- Від повоєнного відновлення до сучасних загроз: історичний екскурс
1.1. Європа після Другої світової війни
Повоєнна історія Європи засвідчує, що інвестиції в оборону та системи колективної безпеки безпосередньо впливали на економічний розвиток. Після Другої світової війни, завдяки Плану Маршалла і системним реформам, країни Західної Європи отримали можливість швидко відновити зруйновану інфраструктуру та економіку. Це стало можливим за рахунок масштабних зовнішніх запозичень (кредити та гранти зі США), які супроводжувалися стратегічним плануванням у сфері безпеки (створення НАТО, модернізація армій, координація розвідки тощо).
1.2. Холодна війна і зміна фінансових пріоритетів
У період Холодної війни витрати на оборону продовжували відігравати вагому роль у держбюджетах провідних європейських країн. Однак паралельно уряди намагалися підтримувати соціальні стандарти та інвестувати у відбудову повоєнної інфраструктури. У цій ситуації питання державного боргу та його оптимальної структури ставало особливо гострим. Високий рівень військових видатків часто корелював із зростанням боргового навантаження, тому країни Заходу переформатовували економічну політику таким чином, щоб зберегти баланс між соціальними, оборонними та економічними цілями.
1.3. Нові виклики ХХІ століття
Після розпаду СРСР європейські країни зменшили видатки на оборону, але зіткнулися з іншими викликами — тероризмом, міграційними кризами, локальними конфліктами. На початку 2000-х нові загрози вимагали посилення координації між державами-членами ЄС, залучення механізмів колективної безпеки, а також відповідного коригування боргової політики для покриття додаткових витрат на військові операції та зміцнення кордонів.
- Безпекова політика як елемент економічної стратегії
2.1. Вплив оборонних витрат на макроекономічні показники
Оборонні видатки зазвичай сприймаються як «непродуктивні» або «непрямі» інвестиції, оскільки вони не завжди безпосередньо створюють додану вартість. Утім, недооцінювати їхній мультиплікативний ефект було б помилкою. По-перше, розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК) стимулює наукові дослідження, інновації та створення робочих місць. По-друге, надійна система безпеки сприяє залученню іноземних інвестицій, адже бізнес завжди віддає перевагу стабільним юрисдикціям.
2.2. Секторальні пріоритети і розподіл бюджетних видатків
Високі витрати на оборону вимагають перегляду структури державного бюджету. У деяких європейських країнах (наприклад, Франція, Велика Британія) оборона та безпека є одним із найбільших секторів державних видатків. Водночас уряди намагаються забезпечувати фінансування освіти, охорони здоров’я, інфраструктури, що має критичне значення для сталого розвитку. Ключовим завданням стає пошук оптимальної конфігурації бюджетних пріоритетів, де безпекові витрати виправдано збігаються з інвестиціями у розвиток.
2.3. Баланс між суверенною та колективною безпекою
Історія НАТО та спільної безпекової політики ЄС доводить, що колективна оборона може зменшувати навантаження на окремі держави у випадку масштабної загрози. Розподіл військових витрат між країнами-членами, спільні програми озброєння, узгоджена геополітика — все це сприяє більш ефективному використанню ресурсів. Унаслідок цього держава може спрямовувати частину власних коштів на внутрішні проєкти розвитку, не знижуючи загальний рівень безпеки.
- Боргова політика і безпека: точки перетину
3.1. Фінансування оборони через зовнішні та внутрішні запозичення
Державний борг може стати джерелом швидкої ліквідності, необхідної для розвитку оборонного комплексу чи покриття надзвичайних витрат під час військових конфліктів. Однак надмірна залежність від запозичень, особливо на зовнішніх ринках, підвищує вразливість країни до коливань світової фінансової кон’юнктури. Крім того, зростання боргу тягне за собою збільшення витрат на його обслуговування, що може обмежити довгострокові інвестиції у безпекову сферу.
3.2. Структура боргу: короткострокові ризики проти довгострокових інвестицій
Оптимізація боргового портфеля важлива для підтримки як економічної, так і оборонної стабільності. Країни ЄС намагалися зменшити частку короткострокових зобов’язань у структурі держборгу, замінюючи їх більш довгостроковими інструментами з фіксованими ставками. У контексті безпеки це дає змогу прогнозовано планувати витрати на оборону та уникати фінансових шоків, які можуть виникнути в разі різкого зростання відсоткових ставок або девальвації національної валюти.
3.3. Ризики «військової інфляції»
У розпал конфліктів або при відчутному підвищенні оборонних витрат влада може вдатися до грошової емісії для покриття дефіциту бюджету. Це призводить до ризику прискорення інфляції, яка, у свою чергу, може «з’їдати» економічне зростання та реальні доходи населення. Європейські країни намагалися тримати під контролем інфляцію за допомогою незалежних центральних банків, які дотримувалися жорсткої монетарної політики. Для України цей досвід є критично важливим, адже тривала війна підвищує спокусу вдатися до надмірної емісії.
- Європейські кейси в синергії безпеки та боргу
4.1. Велика Британія: гнучка модель фінансування оборони
Велика Британія зазвичай підтримує високий рівень оборонних видатків, одночасно маневруючи борговими інструментами. Ще після Другої світової війни уряд зміг успішно реструктуризувати борг, в тому числі за рахунок «конверсії» короткострокових зобов’язань у довгострокові цінні папери з помірними відсотковими ставками. Така політика забезпечила стабільне фінансування військового сектора, що надалі стало базою для активної зовнішньої політики Лондона.
4.2. Німеччина: правило «чорного нуля» і трансатлантична безпека
Німеччина довгий час дотримувалася правила «schwarze Null», тобто орієнтації на збалансований бюджет. Після Другої світової війни, завдяки плану Маршалла і відносно невисоким оборонним видаткам (оскільки безпека значною мірою гарантувалася в рамках НАТО), Німеччина змогла сконцентруватися на економічному розвитку та погашенні боргів. Водночас, коли в останні роки загрози в Європі зросли, Берлін переглядає свою оборонну доктрину та збільшує інвестиції у військову сферу, комбінуючи їх із гнучкими підходами до боргового фінансування (залучення дешевих кредитних ресурсів на ринках).
4.3. Балтійські країни: мінімум боргу, максимум колективної безпеки
Литва, Латвія й Естонія після вступу до НАТО й ЄС намагалися утримувати державний борг на відносно низькому рівні, водночас спираючись на допомогу союзників у разі зовнішньої загрози. Сучасні виклики змусили уряди балтійських країн збільшити оборонні бюджети, але у більшій мірі розраховуючи на колективні заходи безпеки в межах НАТО. Це дозволяє їм уникати стрімкого зростання боргу, розподіляючи тягар витрат з іншими членами Альянсу.
- Уроки для України: побудова післявоєнної стратегії
5.1. Пріоритети післявоєнної відбудови
Після перемоги Україна буде змушена спрямувати значні ресурси на відновлення інфраструктури, житлового фонду та промисловості. Водночас безпекові виклики нікуди не зникнуть, оскільки ризик повторної агресії може залишатися високим. Отже, синергія між борговою політикою і безпековою стратегією має стати підґрунтям для збалансованого розвитку.
5.2. Оптимізація боргового портфеля
Україна вже має досвід реструктуризації державного боргу (зокрема, у 2015 році). Цей досвід слід проаналізувати та вдосконалити з урахуванням довгострокових потреб оборони. Залучення довгострокових кредитів під помірні відсотки й відмова від надмірних короткострокових зобов’язань допоможе уникнути майбутніх криз ліквідності. Паралельно Україна може розширювати використання інноваційних фінансових інструментів (наприклад, «воєнні облігації», цільові фонди відбудови тощо).
5.3. Контроль інфляції та ефективне використання ресурсів
Монетарна політика має бути спрямована на стримування інфляції. У післявоєнний період великі вливання іноземної допомоги й державних видатків можуть спровокувати ціновий тиск на внутрішньому ринку. Тому Національному банку України доведеться знайти баланс між підтримкою економічного відновлення та запобіганням інфляційним ризикам. Крім того, прозорість розподілу та витрат ресурсів стане визначальним фактором довіри міжнародних донорів і кредиторів.
5.4. Колективна безпека і міжнародні союзи
Європейський досвід демонструє, що участь у колективних безпекових структурах дозволяє оптимізувати витрати та ризики. Україна прагне вступити до НАТО й ЄС, що відкриє додаткові фінансові та військово-технічні можливості. Попри всі складнощі, інтеграція до європейських і євроатлантичних інституцій може стати найкращим страхуванням проти нових загроз і додатковим чинником стійкості державних фінансів.
В умовах, коли Україна продовжує боротися за свою незалежність, стратегічне поєднання безпекової політики та управління державним боргом виходить на передній план. Досвід європейських країн свідчить, що стабільна система оборони і виважена боргова політика не суперечать одна одній, а можуть взаємодоповнюватися. З одного боку, інвестиції в оборону підвищують привабливість країни для іноземних інвесторів і дають змогу зберігати стабільне середовище для бізнесу. З іншого — ефективне управління державним боргом дає фінансовий простір для модернізації збройних сил та реалізації довгострокових розбудовчих проєктів.
Післявоєнна відбудова України має ґрунтуватися на комплексному підході, де безпекова політика передбачає не лише закупівлю зброї, але й зміцнення інституцій, розвиток військових технологій, реформування сектору оборони, а боргова стратегія — раціональне залучення інвестицій, прозорі механізми розподілу коштів та довгострокове планування витрат. Тільки так вдасться закласти міцний фундамент для економічного зростання, соціального добробуту та національної безпеки, що у сукупності стане запорукою успішної майбутньої європейської інтеграції.
По суті, синергія безпеки та боргу — це не просто технічна умова для відбудови, а стратегічна передумова формування нової, сильної та незалежної України, здатної забезпечити собі гідне місце в європейській спільноті народів і достойну якість життя для своїх громадян.
Публікацію підготовано к.е.н., доцентом кафедри бухгалтерського обліку та оподаткування Кравченко Оленою. Інформація є частиною проекту ««EU experience in public debt management: conclusions for Ukraine in the war and post-war period» (101127602-EUEPDM-ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH), який реалізується за підтримки програми Жан Моне ЕРАЗМУС+.
Фінансується Європейським Союзом. Проте висловлені погляди та думки належать лише авторам і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Європейського виконавчого агентства з освіти та культури (EACEA). Ні Європейський Союз, ні EACEA не можуть нести відповідальність за них.